Голокост

Застереження проти нелюдяності

Народ помирає без заповіту, його благословення втрачено.

А майбутнє народжується безбатченком…

(І. Фельдман, «Псалом»)

Керівники нацистського Третього рейху
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WWII,_Europe,_Germany,_%22Nazi_Hierarchy, _Hitler,_Goering,_Goebbels,_Hess%22,_The_Desperate_Years_p143_-_NARA_-_196509.tif

Доля євреїв за часів націонал-соціалістичного режиму була унікальною. Із дев’яти мільйонів європейських євреїв, що опинилися під час війни під владою нацистів, було по-звірячому замордовано шість. Жоден інший народ не був обраний для цілковитого знищення. Жоден інший народ не втратив під час війни кістяк свого населення і джерело свого культурного багатства. Знищення шести мільйонів євреїв стоїть осторонь від решти мільйонів загиблих не з огляду на винятковість ситуації, яка випала на долю окремих жертв, а внаслідок відмінності наміру убивць та унікальності наслідків убивств. Смерть стала метою, а не засобом, яка вчинялася із заповзятістю, що значно перевершувала воєнні зусилля у війні проти країн - членів антигітлерівської колаліції. [⁴, с. 48] Ці вбивства були задумані як засіб досягнення практичної мети: вони мали захистити й зміцнити позицію німців як незаперечних господарів Європи. Винищення шести мільйонів європейських євреїв поклало край тисячолітній культурі й цивілізації євреїв ашкеназів, порушивши неперервність єврейської історії.

Винищення європейського єврейства було й залишається особливою єврейською скорботою. Однак націонал-соціалістична держава з її здатністю організувати масове вбивство на ґрунті расистського антисемітизму була й залишається засторогою всім народам.Систематичне й методичне винищення цілого народу - чоловіків, жінок і дітей - лише на підставі належності їх дідусів і бабусь до певної етноспільноти, було масштабною спробою змінити людський рід, виключивши з нього один народ. [⁴, с. 48]

Вшановуючи пам’ять мільйонів людей в Європі й світі, які стали жертвами геноциду в нацистських таборах смерті, концентраційних таборах, примусово-трудових таборах та тюрмах, Парламентська Асамблея ОБСЄ, посилаючись на Загальну декларацію прав людини ООН, Гельсінкський заключний акт і Хартію Європейського Союзу про основні права, у своїй Резолюції від 3 липня 2009 року «Возз’єднання розділеної Європи», визнала унікальність Голокосту і його впливу на боротьбу з антисемітизмом та звернулася із закликом щодо енергійного втілення резолюцій про антисемітизм, які приймаються Парламентською Асамблеєю ОБСЄ одноголосно з 2002 року.

Від антисемітизму й расизму до Голокосту...

Від антисемітизму й расизму до Голокосту

Націонал-соціалізм або нацизм - гітлерівська ідеологія й один із різновидів тоталітаризму, становлення якого відбулося в гітлерівській Німеччині в 1933 – 1939 роках. Прийшовши до влади, А. Гітлер і його партія почали втілювати в життя свої расистські переконання. Згідно з проголошеною нацистами расовою теорією панувати над світом має арійська раса. Єдина з усіх, якій притаманні мужність, честь, відданість батьківщині, організованість, інтелект і творчий потенціал. Інші раси, за цією теорією, внаслідок расового змішання отримали негативні якості, що поставило їх нижче арійців. Наступну сходинку після німців, згідно з расовою ієрархією, займали скандинави й англійці, потім французи й іспанці, ще нижче стояли румуни й італійці, за ними – слов’яни. Євреї ж, яких Гітлер називав не інакше, як «недолюди», визнавалися нацією, що не має права на існування, бо вони отруюють життя інших рас, і в першу чергу арійців. На відміну від слов’ян, кількість яких потрібно було значно скоротити, використовуючи виснажливі роботи, голод і стерилізацію, євреї підлягали повному знищенню. Їх було проголошено Todfiend - смертельним ворогом.

Gрупа угорських євреїв, що прибула у табір смерті Аушвіц (Освєнцім), літо 1944 р.

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Bundesarchiv_Bild_183-N0827-318,_KZ_Auschwitz,_Ankunft_ungarischer_Juden.jpg

Планомірне й організоване винищення єврейського народу в роки Другої світової війни прийнято називати Голокостом (з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення»). Євреї використовують термін Шоа ( івр. – «Катастрофа»). Знищення європейського єврейства відбувалося в кілька етапів:

1. Переслідування й утиски євреїв у Німеччині (1933-1939 рр.)

2. Депортація євреїв та їхня ізоляція в ґетто (1939 – 1941/1942 рр.)

3. Масові розстріли й утворення таборів смерті (1941-1943 рр.)

4. Масове знищення євреїв у таборах смерті, марші смерті та спроба приховати докази злочинів (1943-1945 рр.)

Поступово крок за кроком нацистська Німеччина прямувала до своєї мети. У 1933 - 1939 рр. нацисти добилися соціальної ізоляції, пограбування й витіснення євреїв з Німеччини.

Кришталева ніч

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:The_day_after_Kristallnacht.jpg

У квітні 1933 р. було оголошено економічний бойкот усіх єврейських підприємств. Під час бойкоту біля єврейських ма­газинів стояли нацистські пікетувальники з плакатами в руках: «Німці, захи­щайте себе. Нічого не купуйте в євреїв». У травні 1933 р. на вулицях Берліна було влаштовано вогнище з книжок єврейських письменників. Спаленню підлягали також твори письменників, що суперечили нацистській ідеології, хоча їхні автори не були євреями. На очах у збудженого натовпу були кинуті у вогонь твори Гейне, Манна, Ремарка та ін­ші видатні твори літератури. Такого Європа не бачила від часів середньовіччя. З огляду на те, що відбувалося потім, слова ве­ликого німецького поета Генріха Гейне, єврея за походженням, чиї твори також палали в цьому вогни­щі, сприймаються як пророцтво: «Той, хто починає зі спалення книг, може закінчити спаленням людей».

У вересні 1935 р. в Нюрнберзі проходить VІІ з’їзд НСДАП. Учасниками з’їзду приймаються так звані Нюрнберзькі закони, згідно з якими євреям забороняється брати участь у будь-яких громадських заходах. «Закон про охорону арійської крові й німецької честі» встановлював заборону на шлюби між євреями й німцями, будь-які контакти між цими етнічними групами визнавалися злочинними. У громадських місцях відводилися спеціальні місця для євреїв. Пізніше нормативними актами закріплюються й інші обмеження: євреї зобов’язані мати спеціальні посвідчення, їм заборонено давати своїм дітям «німецькі» імена, а єврейським дітям заборонено тримати вдома цуценя або кошеня, кожному єврею приписується додавати до власного імені ще одне: чоловікам – Ізраїль, а жінкам - Сара, паспорти євреїв маркують літерою «J» тощо. Ці правові акти мали на меті створити психологічну прірву між німцями та євреями. Німців привчали думати про євреїв як про ворогів, що негідні жити поруч з арійцями або знаходитися в їхньому то­варистві.

Освенцим, 2014

https://commons.wikimedia.org/wiki/ File:Auschwitz_II_(Birkenau),_april_2014,_photo_1.jpg

У ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. по всій Німеччині прокотилася хвиля погромів. Приводом до цих подій став замах на радника німецького посольства у Франції, здійснений студентом-євреєм. Погроми були завчасно сплановані й добре організовані. За одну ніч було спалено більше 100 си­нагог Німеччини, розгромлено більш як 7,5 тис. підприємств, що належали євреям, зруйновано і погра­бовано єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврея було вбито, декілька тисяч поранено, близько 30 тис. відправлено до концтаборів. Ці події ввійшли в історію під назвою «Кришталева ніч». Вершиною цинізму було зви­нувачення саме євреїв у тому, що сталося. На єврей­ську громаду Німеччини було накладено контрибуцію в 1 млрд. ма­рок, вони мали також відшкодувати спричинені погромниками збитки підприємствам та житловим приміщенням. Єврейських дітей виганяли зі шкіл, а студентів – з вузів. Для євреїв запроваджено комендантську годину, їм заборонили займатися будь-якою господарською діяльністю. На євреїв чинився постійний тиск з боку гестапо з метою примусити їх емігрувати, залишивши усе своє майно. У 1933 - 1936 рр. близько чверті євреїв Німеччини покинули країну, переважна більшість інших готова була виїхати та саме в цей час усі держави, крім Домініканської республіки, яка готова була прийняти 100 тис. євреїв, закрили для них свої кордони.[] Тож їм залишалося лише сподівалися, що рано чи пізно все зміниться на краще. Пізніше ті, що пережили Голокост, дали таку оцінку цим сподіванням: «Песимісти вирушили у вигнання, а оптимісти – у газові камери».

«Остаточне вирішення єврейського питання» мало відбутися під час війни, що її розпочав Гітлер у вересні 1939 р. Для ведення винищувальної війни проти євреїв нацистами було застосовано два засоби: масові розстріли й масове умертвіння газом. Розстріли здійснювалися айнзатцгрупами, що існували при кожній армії, а для масового винищення газом створювалися табори смерті, які розташовувалися на території Польщі. Майно ж єврейського населення мало бути вилучено на користь нових господарів світу.

Голокост у м. Біла Церква...

Типовим прикладом реалізації людиноненависницької нацистської політики стала діяльність окупаційних органів у Білій Церкві, куди частини вермахту ввійшли вже 16 липня 1941 р.

Відразу після початку окупації всім євреям Білої Церкви було наказано зареєструватися. У місті був розклеєний наказ бургомістра: «Пропонується всім євреям зрістом (так у тексті) від 12-ти років, чоловікам та жінкам, які проживають в м. Б[ілій] Церкві та околицях (Заріччя, Роток, Олександрія) з’явитись 6/VIII ц.р. о 8 ранку в управління бургомістра для реєстрації. Ухиляння від реєстрації буде каратись за законом воєнного часу. Бургомістр». [², с. 243 ] Після реєстрації євреї мали носити на одязі спеціальну мітку – жовту шестикутну зірку. Їх примушували очищати вулиці від сміття, розбирати зруйновані під час бомбувань будинки. [⁵, с. 60]

Невдовзі німці приступили до очищення міста від євреїв, радянських активістів і комуністів. Слід зауважити, що не всіх комуністів, які залишилися на окупованій німцями території, розстріляли – тих, хто не виявляв ворожості до окупаційної влади, після реєстрації залишали на волі й вони змогли пережити окупацію. [¹, с. 204] Стосовно ж євреїв окупанти не робили ніяких винятків, вони всі підлягали страті незалежно від віку.

Із перших днів окупації за «порядок» у місті відповідала польова жандармерія, якій підпорядковувалася допоміжна поліція, що брала активну участь у виявленні євреїв. Реєстрацію й допит євреїв здійснював секретар поліції Л. Колоніус, який щонайкраще підходив для цієї роботи, адже його знали як противника радянської влади (в минулому був репресований і відбув покарання) і жорстокого садиста, який ненавидів євреїв. Після звільнення від нацистів Білої Церкви на лаві підсудних опинилися колишні поліцейські й один із них, М. Томасевич, розповів: «Допит [євреїв] супроводжувався садистським знущанням над арештованим. Колоніус терпіти не міг євреїв. Він виходив із себе, його по-звірячому вирячені на лоба очі вилізали з орбіт ще більше, він кричав і, якщо арештований робив найменшу спробу заперечувати, Колоніус бив його по обличчю ґумовою трубкою. Закінчивши допит, він, як правило, увечері, іноді дуже пізно, в супроводі поліцейського відводив свою жертву до приміщення, що розміщувалося на розі Рокитнянської і Торгової вулиць, звідки ніхто з арештованих не повертався». [², с. 251]

Карта Голокосту в Україні

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WW2-Holocaust-Ukraine_big_legend.PNG

Відразу після захоплення міста відбулися перші розстріли невеликих груп євреїв і комуністів у лісі за передмістям Заріччя (урочище Голіндерня) та в дворі будинку № 4 по вул. Торговій. У середині серпня 1941 року ще одну групу з 20–30 євреїв було розстріляно в складських приміщеннях Білоцерківського районного універмагу (БРУМу). Розстрілювали німці, але, за свідченнями М. Томасевича, участь в акції брали також троє поліцейських на чолі з тодішнім начальником поліції Єльшиним. На стратах був присутнім і комендант поліції, із німців-колоністів, який, за чутками, був членом німецької комуністичної партії та попри це користувався необмеженою довірою командування польової жандармерії. [², с. 251]

Майно страчених збирали й обліковували. У розміщеному в місцевій газеті «Дзвін», яка виходила під час окупації в Білій Церкві, розпорядженні ортскоменданта від 16 жовтня 1941 р. зазначалося: «Бургомістрам належить зібрати серед жидівського майна одіяли (так у тексті), чоловічий одяг усіх видів, білизну, взуття, заступи, лопати, топори, опценьки, пили та ручне приладдя, що ним можна ці речі виробити, та передати до міської комендатури міста Білої Церкви». [², с. 255] Конфісковані речі були обліковані й зберігалися в коморі будинку бургомістра. Їх видавали німцям та фольксдойчам за розпорядженням бургомістра.

Масові розстріли євреїв відбулися в Білій Церкві відразу після прибуття до міста підрозділу айнзатцгрупи «С» - зондеркоманди 4-а. Айнзатцгрупи були створені поліцією безпеки та СД ще до війни з Радянським Союзом. Їх було чотири. Дві з них, групи «С» і «D» діяли на території України. Кожна така група складалася з чотирьох–шести зондеркоманд. У Білій Церкві в серпні 1941 р. діяла зондеркоманда 4-а під командуванням Пауля Блобеля. [⁴, с. 60] Місцями масових страт були території так званих Сьомого й Третього майданчиків (до війни тут розташовувалися військові частини). Приречених змушували роздягтися, ставили на край глибокої, до 4 метрів, ями й холоднокровно розстрілювали.

Німецький офіцер, який у серпні 1941 р. став очевидцем страт, після війни поділився своїми спогадами. Його свідчення наведено у виданій 1988 р. в США книзі «Старі добрі часи: Голокост очима учасників та очевидців» («The Good Old Days: The Holocaust as Seen by its Perpetrators and Bystanders»). Ось що він розповів: «Я побачив, як близько 9-ти дівчат або жінок стояли на колінах обличчям до глибокої ями, а ще 9-ро дівчат чекали перед будинком. …Позаду кожної з приречених дівчат стояли по 2 есесівця. За наказом старшого з відстані близько 5-ти метрів есесівці стріляли кожній у голову. Це була жахлива картина. Люди падали в яму… У деяких розліталися кістки черепа. Карателі були забризкані кров'ю. Коли після страти відчинили залізні ворота, я підійшов до ями, але вниз не спускався. Яма, за моєю оцінкою, спочатку була глибиною до 4-х метрів й десь 7–8 метрів у довжину й 4-х у ширину. Коли я її того дня оглядав, вона була ще наполовину незаповнена. … Трупи лежали шарами. Мертві тіла були забруднені землею. Коли я ще стояв біля ями, старший есесівський офіцер із 3 зірками й однією балкою ходив навколо ями й пострілами добивав поранених. У цей перший вечір я побачив, як у такий спосіб були розстріляні близько 160 осіб. …Страти відбувалися щовечора близько 18-ї години. У Білій Церкві я був протягом 6-ти тижнів й став свідком 6-ти страт, про інші я чув від моїх товаришів, які ввечері поверталися додому… Впродовж цього часу могли бути розстріляні близько 800–900 осіб. Це завжди було так, як я описав. Спочатку розстрілювали жінок. Наскільки я можу пригадати, я бачив і 2 дітей». [⁷, с. 29–30]

У тій же книзі описується ще один моторошний епізод: розстріл малолітніх єврейських дітей у Білій Церкві, який відбувся 20 серпня 1941 р. Автори «Старих добрих часів» (журналіст Ернст Клеє, юрист Віллі Дрессен та історик Фолкер Райсс) наводять повідомлення кількох євангелістсьних та католицьких військових священиків, адресованих командуванню 295-ї піхотної дивізії, чиї підрозділи квартирували в Білій Церкві. Німецькі солдати поскаржилися їм на поганий сон через постійний плач дітей, що лунав із сусіднього будинку. Огляд приміщення справив на священиків гнітюче враження. У будинку знаходилося близько дев’яноста дітей, чиїх батьків напередодні розстріляли, у віці від кількох місяців до 7-ми років. Вони перебували в жахливих умовах. Діти «лежали або сиділи на підлозі, вкритій нечистотами. Мухи обсіли їм ноги та нижні частини животів. Кілька дітей 2-х, 3-х і 4-х років зішкрібали зі стін вапняну побілку та їли її. Двоє чоловіків, на вигляд євреї, намагались прибрати кімнату. У кімнатах стояв бридкий сморід. Маленькі діти, особливо ті, яким було по кілька місяців, постійно плакали й стогнали». [⁶, с. 28.] Будинок охороняв український поліцейський віком 16–17 років з палицею (в іншому документі йшлося про рушницю).

Священики припустили, що дітям завдано шкоди українською допоміжною поліцією, тож повідомили про побачене ортскоменданта, але той направив їх до фельдкоменданта, який мав повноваження вирішувати такі питання. Не заставши фельдкоменданта, священики направили письмовий запит командиру 295 піхотної дивізії. Начальник штабу дивізії підполковник Ґроскурт подав свій запит командуванню армії. Фельдмаршал фон Райхенау підтвердив необхідність розстрілу дітей.

Пауль Блобель заслуховує вирок на Нюрнберзькому процесі про айнзацгрупи, 1948 https://commons.wikimedia.org/wiki/File:PaulBlobel1948.jpg

Про страту дітей розповів у своїх післявоєнних свідченнях під час судового процесу в Дармштадті (1968) оберштурмфюрер СС А. Хефнер. «Блобель (командир зондеркоманди 4-а) наказав мені розстріляти дітей, – свідчив А. Хефнер. – Я запитав: «Хто саме буде розстрілювати?». Він відповів: «Ваффен-СС». Я запротестував: «Це зовсім молоді люди. Як ми зможемо пояснити їм, за що вони розстрілюють маленьких дітей?» На це він зауважив: «То беріть своїх людей». Я знову заперечив: «Як же вони це зроблять, коли самі мають маленьких дітей?» Ця суперечка тривала близько 10-ти хвилин. Я запропонував, щоб дітей розстріляла підпорядкована фельдкоменданту українська поліція. Ніхто не заперечив». [ ²​, с. 249] Наступного дня приблизно о четвертій годині пополудні відбувся розстріл єврейських дітей. Місцем розстрілу було обрано місцевість поблизу Таращанського лісу. Солдати вермахту завчасно вирили яму, перед якою ставили нещасних дітей, знімаючи їх групами з тягача. Після перших же пострілів здійнявся страшенний лемент, однак німецьке командування на нього не зважало й дітей продовжували убивати. Як свідчив А. Хефнер, у деяких дітей стріляли по 4–5 разів, доки ті не помирали.

Цей моторошний опис міститься в багатьох джерелах з історії Голокосту. Умисно чи ні, А. Хефнер переклав відповідальність за вбивство дітей на українських поліцейських. Однак, його аргумент про те, що солдати СС не могли стріляти в дітей не відповідає дійсності. Адже за день до описуваних подій також відбувся розстріл дітей, про що розповів священикам водій вантажівки. Ще раніше свідком розстрілу дітей разом із жінками був і німецький офіцер, чиї спогади вже наводилися вище. Тож цілком ймовірно, що під час допиту А. Хефнер свідомо намагався відвернути від себе та своїх підлеглих відповідальність за цей злочин – йому було добре відомо, що згадуваний ним штандартенфюрер СС П. Блобель, який також керував розстрілами євреїв у Бабиному Яру в Києві та Дрогобицькому Яру під Харковом, після війни був засуджений у ФРН до смертної кари через повішання (вирок виконали в 1951 р.). Слід мати також на увазі, що вже згадуваний М. Томасевич під час слідства детально описав випадки розстрілів євреїв, до яких була причетна українська поліція. Про страту дітей за участі поліції він не згадував. Варто звернути увагу й на те, що термін «українська поліція» мав здебільшого територіальне значення, ніж національне. Адже до її складу входили не лише українці, але й представники інших національностей, у тому числі фольксдойче, які користувалися найбільшою довірою німців. Як би там не було, однак суд визнав А. Хефнера винуватим й засудив його до 9-ти років позбавлення волі. [³, с. 138]

Пам’ятник жертвам Голокосту на Старокиєвському кладовищі в м. Біла Церква. Фото з архіву єврейської громади
Меморіальна дошка на Пам’ятнику жертвам Голокосту. Фото з архіву єврейської громади

Наслідком діяльності зондеркоманди 4-а стало практично повне знищення євреїв Білої Церкви. Після того, як вона залишила місто, фельдкомендатура й підпорядкована їй українська поліція продовжили виявляти вцілілих після масових страт євреїв, на яких чекав арешт і розстріл. До вцілілих білоцерківських євреїв додалися й ті, хто зумів вижити після розстрілів у Києві й інших містах, і шукав притулку в родичів або знайомих у Білій Церкві. Допомогу в цій справі надавали завербовані таємні агенти й мешканці міста. У матеріалах справи М. Томасевича є свідчення агента І. Шутенка, який видав поліції 3-х єврейських жінок. Після війни І. Шутенка за співробітництво з нацистами засудили до 20-річного ув’язнення у ВТТ з п’ятирічним позбавленням політичних прав. За свідченнями М. Томасевича, власник вокзального ресторану також повідомив поліцію, що в його закладі працює комірницею єврейка Відман, яка, мовляв, може вести спостереження за рухом німецьких поїздів і передати інформацію «жидобільшовицькій розвідці». [², с. 254]

У архівах збереглися списки євреїв–в’язнів міської тюрми станом на 23 грудня 1941 р. (трохи більше 40-а осіб). Коли число затриманих євреїв досягало 20-ти, представники фельдкомендатури вивозили арештантів на розстріл до Сьомого майданчику. Такі періодичні страти траплялися наприкінці 1941 – на початку 1942 рр. У деяких випадках місцем розстрілу слугувало подвір’я тюрми на вул. Підвальній. Страти проводили ґестапівці або жандарми залежно від того, за ким значилася жертва. Інколи розстріл здійснював слідчий із політичних справ Б. Сухаревський. У Державному архіві Київської області зберігся звіт за підписом Д. Колоніуса від 16 грудня 1941р. про затримання трьох єврейок і трьох дітей. Одна з жінок, дружина колишнього завідувача торговим відділом, комуніста Яблонського, видавала себе за українку. Її направили до доктора Гільда, який не знайшов достатніх доказів на користь її українського походження. Після цього всіх затриманих було страчено. [², с.253]

Наприкінці лютого 1942 р. в місті дислокувався відділок жандармерії, очолюваний лейтенантом Фішером. Замість очікуваного посилення переслідування євреїв, їм було дозволено жити в районі міського базару. Для цього було відведено кілька будинків. Поліція, за наказом жандармерії, запровадила облік усіх уцілілих євреїв, які мешкали в місті. Їх знову використовували на роботах по очищенню міста від сміття. Однак вже в березі 1942 р. усіх виявлених євреїв (понад 100 осіб) заарештували. [⁵, с. 60] У цей же час до обох білоцерківських в'язниць почали звозити євреїв і з інших районів. Невдовзі тюрми були вже переповненими. Кількість в’язнів подвоїлася за рахунок українців, які мали родинні зв’язки з євреями аж до третього покоління. Керівництво поліції висловило сумнів щодо необхідності арешту українців. Проте начальник жандармерії Фішер, особисто перевіривши списки, заявив, що українці, які мають кровний зв'язок з євреями, згідно з циркулярами й расовою політикою Німеччини, підлягають фізичному знищенню. Невдовзі заарештовані були доставлені на Сьомий майданчик, де їм наказали лягти долілиць на шари трупів, а потім у них стріляли згори. Кількість страчених тоді становила близько 500 осіб. [², с. 254] Тієї ж весни 1942 р. до Білої Церкви звезли євреїв з усього округу, яким попри все вдалося вижити. Серед привезених 200 осіб були жінки, діти, літні люди. Ще за добу до розстрілу їм було наказано повністю роздягнутися, потім їх вивезли на Сьомий майданчик і вбили. Ці свідчення М. Томасевича підтвердив на допиті затриманий у 1944 р. поліцейський П. Зюлковський. [², с. 255]

Памятник на місці знищеного нацистами єврейського кладовища у Білій Церкві. Фото з архіву єврейської громади

До злочинів нацистів проти євреїв у Білій Церкві слід віднести й знищення єврейського кладовища, яке функціонувало в місті протягом 1717-1940 рр. На початку березня 1943 р. окупаційною владою видано наказ: «Плити й надгробні пам’ятники повинні бути розбиті, а камінь, як будівельний матеріал, складений щабелями». До роботи залучалися десятки мешканців міста та передмість Олександрії, Заріччя, Роток, а також в’язні. Контролював проведення робіт бургомістр Г. Майківський. 17 квітня він доповів ґебітскомісару Штельцеру, що цвинтар демонтовано, у щабелі укладено 2700 куб. м небитого й 300 куб. м – битого каменя. [², с.256 ]

Пам’ятник жертвам Голокосту з с. Насташка на єврейській частині Старокиєвського кладовища м. Білої Церкви.Фото з архіву єврейської громади

Надзвичайно складним є питання встановлення точної кількості жертв Голокосту в Білій Церкві. Допоміжна поліція статистику розстріляних не вела. Облік виявлених євреїв Д. Колоніуса не зберігся. Документацію німецьких окупаційних органів досі не знайдено. Проте оскільки м. Біла Церква було центром округу (ґебіта), то сюди звозили євреїв і з інших районів. До числа знищених мирних жителів-євреїв варто додати й євреїв-військовополонених, які загинули в 2-х концтаборах, розташованих на території міста. За деякими даними, в місті знищено від 20-ти до 45-ти тисяч радянських військовополонених. Розбіжність у цифрах пояснюється тим, що траншеї з останками жертв німці перед звільненням міста облили пальним і спалили. Скільки з них були євреями – невідомо. Не додає ясності у цьому питанні й «Акт про звірства німецько-фашистських загарбників в м. Біла Церква», складений 5 січня 1944 р., комісією під головуванням старшого лейтенанта В. Котова в складі лікаря Білоцерківської поліклініки В. Горохова та жителя міста А. Євчука. Акт засвідчив, що поряд із табором військовополонених № 334 під назвою Сьомий майданчик, «ґестапо встановило загорожу з колючого дроту площею 100 х 75 м з одним входом». На відкритій з усіх сторін ділянці й проводилися масові розстріли. Мешканець міста І. Катусенко та член комісії А. Євчук (під час окупації перший працював слюсарем у таборі, другий – кочегаром) розповіли, що на загороженій території було вирито три ями розміром 50 х 3 м і глибиною до 2 м кожна. Жертв привозили сюди на автомобілях двічі на тиждень і по двоє заганяли до ями, на краю якої стояв кат. Він змушував приречених лягати на тіла раніше розстріляних людей, після чого стріляв кожному з новоприбулих у голову. Заповнення цих ям-ровів, за твердженням свідків, розпочалося навесні 1942 р. Усього в них знаходилося 4200–4500 трупів розстріляних чоловіків, підлітків, дітей, жінок і немовлят. Але у серпні 1943 р. гітлерівці їх викопали, склали на купу, облили пальним і спалили. Ті трупи, яких не можна було витягнути, палили просто в ямах. Очевидно, що в цій братській могилі були останки й інших категорій розстріляних громадян, проте, без сумніву, переважали євреї. Зазначимо, що названа комісія склала акт лише на підставі свідчень двох осіб. Ексгумації останків не проводилося. Що лягло в основу визначення кількості жертв – невідомо. Це місце навіть не було якось позначене, не те що увічнене для нащадків. Інші місця масових розстрілів до акту не потрапили. Тож, єврейське населення постраждало спочатку від нацистів, а потім і від радянської влади, котра «не помітила» фактів Голокосту. Ураховуючи наведені аргументи, з певною ймовірністю можна говорити, що кількість євреїв, які загинули під час Голокосту в Білій Церкві за приблизними підрахунками становить від 4500 до понад 5 тис. осіб. [², с.261]

Меморіальні дошки на памятнику жертвам Голокосту з с. Насташка на єврейській частині Старокиєвського кладовища м. Білої Церкви.Фото з архіву єврейської громади

Жертви Голокосту з Білої Церкви...

Жертви Голокосту з Білої Церкви (згідно даних Яд Вашему)

№ п/п Прізвище, ім'я Стать Дата народження Професія, діяльність Причина й дата смерті Лист опитування свідків, Музей Голокосту Яд Вашем
1 Абель Шефтель (Шафтель) Ч. 1878 Торговець 1941
2 Абербух Моше Ч. 1897 1942
3 Абербух Соня Ж. 1897 Домогосподарка 1942
4 Абербух Песах Ч. 1922 1942
5 Абшедкина Шифра Ж. Домогосподарка Розстріляна 16/08/1941
6 Авербух Аврам Якоб Ч. 1861 Торговець 1941
7 Айзенберг Вера Ж. 1910 1941
8 Айзенберг Злата Ж. 1861 1941
9 Айзенберг Мута (Мота) Ч. 1910 Кравець 1941
10 Айзенберг Лота Ж. Домогосподарка 1941
11 Аптер Марія (Мар'ям) Ж. 1887 Домогосподарка 1941
12 Аптер Береш Ч. 1889 Учитель євр. Мови (ідиш) 1941
13 Бебчук Шмуель Ч. 1882 Продавець 1941
14 Бєлопольська (дівоче прізвище: Іцковська) Геня Ж. Розстріляна 1941
15 Бєлопольська Фаня Ж. 1925 Розстріляна 1941
16 Бєлопольський Ізраїль Ч. Лікар Розстріляний
17 Бєлопольський Яків Ч. 1923 Розстріляний 1941
18 Бєлопольський Сая Олександр Ч. 1927 Розстріляний 1941
19 Бєлопольський Григорій Ч. Розстріляний
20 Бєлопольський Михайло Ч. Розстріляний 1941
21 Бєлошов Ісраель Ч. 1970 Рабин Розстріляний 1941
22 Бєлозерський Фроїм Ч. 1880 Візник Розстріляний 1941
23 Берлянд Рухеле Ж.
24 Берлянді Аврум Ч.
25 Бірман Єгошуа Іцхак Ч.
26 Блюменталь Поліна Ж. 1873 Домогосподарка Повішена в 1941
27 Блюменталь Арон Ч. 1870 Бухгалтер Повішений 1941
28 Бортніков Моше Ч. 1872 Різник 1941
29 Бродський (Броцкі) Зальман Ч. 1872 Служитель синагоги 1941
30 Бунціс Голда Ж. 1870 Домогосподарка Розстріляна 1941
31 Бунціс Герш Ч. 1860 Приказчик у лавці тестя Розстріляний 1941
32 Вільфанд Аврум Ідл Ч. 1864 Розстріляний 1941
33 Ворцман (дівоче прізвище Забара) Естер Рухл Ж. Розстріляна 1941
34 Вурер Нухім Герш Ч. 1863 Бухгалтер Розстріляний восени 1941
35 Вурер (дівоче прізвище Каскальов) Двойра Сура Ж. Розстріляна восени 1941
36 Діхтяр Фроїм (Ефраїм) Ч. 1876 1942
37 Дібнер (дівоче прізвище - Ременник) Рахель Лея Ж. 1886 Домогосподарка 1941
38 Дібнер Йонтель Ч. 1884 Фотограф 1941
39 Дінер Мойсей Ч. 1902 Машиніст паровоза Повішений в 1941
40 Дивінський Лейзер Ч. 1912 Столяр / тесля 1941
41 Долгонос Борис Ч. 1941
42 Долгонос (дівоче прізвище - Капрова) Етл Ж. 1941
43 Долгонос Двойра Ж. 1941
44 Гайдухович Шлойме (Шолом, Шломо, Шалом) Ч. 1860 1941
45 Гальперіна (дівоче прізвище – Шейніс) Хана Ж. 1922 Домогосподарка Загинула під час бомбування 07/1941
46 Гіржель Давид Ч. Рабин 1941
47 Глейзерман Роза Ж. 1944
48 Глейзерман Естер Ж. Домогосподарка 1944
49 Гольденберг Хаїм Ч. 1875 Продавець Розстріляний 1941
50 Горобцов Михайло Ч. Інженер-будівельник 15/08/1941. Застрелений нацистами у власному будинку
51 Горобцова Миндля Ж. 1875 Домогосподарка Розстріляна 18/08/1941.
52 Городинська (дівоче прізвище – Трипольська) Ріва Ж. 1865 Домогосподарка 1941
53 Грабарник Слува Ж. 1875
54 Гройсман Рівн Мордке Ч. вересень-жовтень 1941
55 Гройсман Рахіль Ж. Приблизно 15 р. Студентка медичного училища вересень-жовтень 1941
56 Губенко Борух (Берл Нухім) Ч. 1891 Бухгалтер райвиконкому, член ВКП(б) Повішений у власному подвір'ї в 1942
57 Гурвіц Ревека Ж. 1919 Каральна акція в 1942
58 Зайденберг Рухеле Ж. Дитина
59 Зайденберг Мотл Ч. Дитина
60 Зайденберг Бруха Ж. Дитина
61 Зайденберг Фейга Ж. Робітниця
62 Зайденберг Аврум Ч. Робітник
63 Зак Лейб Ч. 1890 Чоботар Застрелений поліцаєм у 1941
64 Зак Фіра Ж. 1923 Медсестра Розстріляна 1942
65 Зак (дівоче прізвище Волинець) Феня Ж. Розстріляна 1942
66 Іткес Саша Ч. 1898 Товарознавець Розстріляний 1941
67 Каган Барух Ч. 1894 Грудень 1941
68 Карліковська Люба Ж. 1924 Грудень 1941
69 Кармазін Ушер Янкель Ч. 1871 Рабин 1941, відрубали голову й виставили в магазині на 2 дні
70 Кац Михаель Ч. 1910 Службовець
71 Кац Лейбл Ч. 1910 Розстріляний 1941
72 Кержнерман Лазер Ч. Робітник
73 Кіпніс Давид. Ч. Машгіах (наставник) Розстріляний 1941 (його примушували читати кадіш над євреями, яких живцем хотіли поховати. За його відмову – його розстріляли й поховали разом із живими)
74 Кіпніс N Ж. Похована живцем разом з іншими євреями в 1941
75 Кіпніс N Дитина 10-15 р. Похована живцем разом з іншими євреями в 1941
76 Ківенко Олександр Ч. 1938 1941
77 Ківенко Лев Ч. 1934 Розстріляний 1941
78 Ківенко Буня Ж. 1914
79 Кізерман (Кіжнерман) Бер Ч. Розстріляний 1941-1942
80 Кізерман (Кіжнерман) Бела Ж. 1938 Розстріляна 1941-1942
81 Кізерман (Кіжнерман) Бурах Ч. 1926 Розстріляний 1941-1942
82 Кізерман (Кіжнерман) Йосиф Ч. 1939 Розстріляний 1941-1942
83 Кізерман (Кіжнерман) Куня Ж. Вік – 42 р. Розстріляна 1941-1942
84 Кізерман (Кіжнерман) Зісл (Зіна) Ж. 1928 Розстріляна 1941-1942
85 Кізерман (Кіжнерман) Бетя Ж. Розстріляна 1941-1942
86 Клейман Сура Ж. Вік 80-85 р. Спалена живцем у власному будинку
87 Клігман Гися Ж. 1918 Робітниця трикотажної фабрики Розстріляна в липні 1941
88 Клігман Хана Ж. 1886 Домогосподарка Розстріляна в липні 1941
89 Клігман Арон Ч. 10.04. 1876 Розстріляний в липні 1941
90 Клурфельд Тев'є Ч. Вік 58-60 р. Розстріляний 1941
91 Клурфельд Еня Ж. Вік 26-29 р. Розстріляна 1941
92 Клурфельд Ріва Ж. Вік 55 р. Розстріляна 1941
93 Коган Володимир (Вольф) Ч. Вік 40 р. Розстріляний 1941
94 Коган N Дитина Розстріляна 1941
95 Коган N Дитина Розстріляна 1941
96 Колечіц (дівоче прізвище - Ровінська) Фаня Ж. Службовець Розстріляна в липні 1941
97 Костовецький Хаїм Ч. 1865
98 Краковський Герш Ч. 1873 Похований живцем разом з іншими євреями в 1941
99 Красільникова Еся (Ася) Ж. 1900 Домогосподарка Розстріляна 1941
100 Красна Естер Ж. 1908 Домогосподарка Смерть у душогубці 1941
101 Кривицький Ейлик Йоель Ч. 1871 Товарознавець Розстріляний 1941
102 Кривицька (дівоче прізвище Фурман) Хая Ж. 1874 Домогосподарка Розстріляна 1941
103 Ксендзовська Цирл Ж. 1874 Робітниця Розстріляна в липні 1941
104 Ксендзовський Меїр Ч. 1870 Робітник Розстріляний в липні 1941
105 Кушнір Злата Ж. 05.10. 1889 Розстріляна
106 Кушнір Естер Ж. 1908 Домогосподарка Розстріляна в серпні 1941
107 Лейбович Соломон Ч. 1897
108 Лейбович (дівоче прізвище Брук) Фаина Ж. 1903 Кравчиня
109 Лемберг Янкель Ч. 1907 Провізор 1941
110 Левицький Зус Ч. Продавець Розстріляний в серпні 1941
111 Левицька Сосл (Сося) Ж. Домогосподарка Розстріляна в серпні 1941
112 Лемберг Янкель Ч. 1907 Фармацевт Розстріляний 1941
113 Лемер Петро Ч. 1944
114 Лернер (дівоче прізвище Голуб) Геня Ж. 1920 Бомбування 1942
115 Липницька Рейза Ж. 1876 Серпень 1941
116 Липовецький Реувен Ч. 1886 Лудильник 1941
117 Липовецька Голда Ж. 1884 1941
118 Литвин Самуїл Ч.
119 Литвин Циля Ж. Дитина
120 Литвин Боря Ч. Дитина
121 Литвин Симха Ч. Дитина
122 Литвин (дівоче прізвище Теплицька) Таня Ж.
123 Логвінська Росі Ж. Домогосподарка Розстріляна в серпні 1941
124 Логвінський Срулік Ч. Візник Розстріляний в серпні 1941
125 Логвінська Бела Ж. 1921 Бухгалтер Розстріляна в серпні 1941
126 Лозовик Хая Ж. 1912 Лікар Каральна акція 1941
127 Лукацька Естер Ж. 1879 Домогосподарка Розстріляна у вересні 1941
128 Лукацька Поліна Ж. 1911 Розстріляна у вересні 1941
129 Лукацький Давид Ч. 1874
130 Ляско Борис Ч. 1916-1917 Агроном Подпольщик, выдан соседями, расстрелян 1941
131 Любарська Ріва Ж. 1909 Фармацевт 1941
132 Мармалевська Песя Ж. 1866 Кухарка Розстріляна 1941
133 Мармалевська (дівоче прізвище Ейзенберг) Сара Ж. 1921 Обліковець Розстріляна 1941
134 Мармалевська (дівоче прізвище Ейзенберг) Хана Ж. 1902 Розстріляна 1941
135 Мармалевський Нехем'є Ч. 1893 Кравець Розстріляний 1941
136 Медисицький Меєр Ч. Кушнір 1941
137 Мізікова Рахель Ж. 1870 Домогосподарка Розстріляна у липні 1941
138 Ошеров Ізраїль Ч. Розстріляний 1942
139 Ошерова N Ж. Домогосподарка Розстріляна 1942
140 Ошерова N Дитина Розстріляна 1942
141 Ошерова N Дитина Розстріляна 1942
142 Ошерова N Дитина Розстріляна 1942
143 Овруцька Фрайдл Ж. Домогосподарка 1941
144 Парипська (дівоче прізвище Мусієвська) Есфір Ж. 1902 Розстріляна 1941
145 Перель (дівоче прізвище Зайденберг) Іда Ж. 1870 Домогосподарка 1941-1942
146 Перель Ріва Ж. 1895 1941-1942
147 Перель Лейб Ч. 1895 1941-1942
148 Перель N Ж. 1941-1942
149 Перель N Дитина 1941-1942
150 Перель N Дитина 1941-1942
151 Перель N Дитина 1941-1942
152 Піковський Нахум Ч. 1916 1941
153 Піковський Йосеф Ч. 1918 1941
154 Піковський Герш Ч. 1921 1941
155 Піковський Мелех Ч. 1923 1941
156 Піковський Шмулік Ч. 1891 Столяр 1941
157 Піковська Естер Ж. 1929 1941
158 Піщанський Іцик Ч. 1866 Мельник 1941
159 Півень Аркадій Ч. Розстріляний 1941
160 ПІвень (дівоче прізвище Гуревич) СІма Ж. 1897 Розстріляна в листопаді 1941
161 ПІвень Хая Рая Ж. 1906 Розстріляна в листопаді 1941
162 Пругер N Ж. Похована живцем
163 Пругер N Дитина, 6 міс. Похована живцем
164 Рибак Завель Ч. Розстріляний у серпні 1941
165 Рибак N Дитина 3-х років Розстріляна у серпні 1941
166 Ройтберг Шика Ч. 1894
167 Ройтберг Хая Ж. 1894 Розстріляна 1942
168 Ройтберг Маня Ж. 1930 Розстріляна
169 Ройтберг Киця 1897
170 Ройтберг Борис Ч. 1927 Розстріляний 1942
171 Ройтберг Ента Ж. 1925
172 Ройф Арон Ч. Вік 65-70 Староста єврейського кладовища Спалений живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
173 Ройф Маня Ж. Вік 2-9 Спалена живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
174 Ройф, Мотл Ч. Вік 5-6 Спалений живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
175 Ройф. Песя Ж. Вік 65-70 Домогосподарка Спалена живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
176 Ройф Піня Ч. Вік 32 Робітник Спалений живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
177 Ройф (дівоче прізвище Ройс) Фріда Ж. Вік 30-32 Домогосподарка Спалена живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
178 Ройф Фріда Ж. Вік 3-4 Спалена живцем у своєму домі разом із сусідами 1941-1942
179 Романюк Авраам Ч. 1887
180 Романюк Піня 1896
181 Рубінштейн Дора Ж. 1922 Студентка Розстріляна у вересні 1941
182 Рубінштейн Борис Ч. 1896 Бляхар Розстріляний у вересні 1941
183 Рубінштейн Льова Ч. 1928 Розстріляний у вересні 1941
184 Руменнік Мехель 1903 1941
185 Руменнік Рува Ж. 1889 1941
186 Руменнік Голда Ж. 1902 1941
187 Руменнік Хана Ж. 1890 1941
188 Сатановська (дівоче прізвище Кармазіна) Бейла Ж. 1941
189 Сатановська Маня Ж. 1926 1941
190 Сатановська Роза Ж. 1922 1941
191 Сатановський Абрам Ч. 1924 1941
192 Сатановський Іцхак Ч. 1882 Службовець 1941
193 Тарганська Мирьям Ж. Домогосподарка
194 Тарганський Беньямін Ч. Службовець
195 Токарь Дебора Ж. 1900 1941
196 Токар Самуїл Ч. 1899 Фармацевт Розстріляний 1941
197 Треліська Роза Ж. 1895 Домогосподарка Розстріляна 1941
198 Треліський Піня Ч. 1891 Слюсар Розстріляний 1941
199 Треліський Туня Ч. 1919 Студент Розстріляний 1941
200 Уліцький Абрам Ч. 1910 Візник Розстріляний 16.08.1941
201 Уліцький Йосиф Ч. 1908 Візник Розстріляний 16.08.1941
202 Фішман Бела Ж. 1878 Домогосподарка Розстріляна в грудні 1941
203 Фішман Менахем Ч. 1876 Учитель Розстріляний в грудні 1941
204 Фрідман Ізраїль Ч. 1894 Розстріляний 1941-1942
205 Фрідман Йосиф Ч. 1889 Застрелений під час прибирання площі 1942-1943
206 Фрідман Маня Ж. 1890-94 Застрелена під час прибирання площі 1942-1943
207 Хершензон Хана Ж. 1926 Розстріляна 1942
208 Хершензон Ар'є Ч. 1928 Розстріляний 1942
209 Ходорковська Броня Ж. 15.05.1918 Розстріляна в серпні 1941
210 Ярославский Борух Ч. 1900 1941
211 Ярославський Леонід Ч. 1922
212 Ячлевіз Моше Ч. 1900 Торговець 1941
213 N (дівоче прізвище Гарбарник) Мірл Ж. 1905
214 N (дівоче прізвище Ярославська) Роза Ж. 1910 1941
215 N (дівоче прізвище матері Ярославська) Любов Ж. 1930 1941
216 N (дівоче прізвище Кіпніс) Ліза Ж. Розстріляна 1941
217 N (дівоче прізвище матері Кіпніс) Бела Ж. 1935 Розстріляна 1941
218 N (дівоче прізвище Ройзен) Клара Ж. 1916 Домогосподарка Розстріляна 1941-1942
219 N (дівоче прізвище матері Ярославська) Роза Ж. 1918 Вересень 1941
220 N (дівоче прізвище матері Ярославська) N Ж. 1918 Вересень 1941
221 N Ісраель Якоб Ч. 1861 Кантор Розстріляний 1941
---

Українські письменники про Голокост...

Українські письменники про Голокост

Українці та євреї — близькі, нерозлучні і навіть схожі народи. Трагедія єврейського народу в часи Другої світової війни знайшла свій відгук і в творчості видатних українських поетів і письменників.

Володимир СОСЮРА

«Бабин Яр»

Сюди водили їх і ставили підряд,
і чужоземна гавкала команда…
Розстрілювали їх «во славу фатерлянда»,
і падали вони, сестра і друг, і брат,
і падали вони: коханий і дружина,
і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний,
без крику, мовчки всі… Свята їх смерть невинна,
як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий,
І трамбували їх у тім яру кати…
Топтали їх тіла… Ридали хмари: «Доки?..»
Схиляли злякані голівоньки цвіти,
І сльози капали з леліток їх криваві,
На землю стерзану, де йшли в останній раз,
Безсмертні смертники… І шепотіли трави:
«Вони пішли на смерть, бо так любили нас,
упали, як один, вони у тьму могили,
за те, що небо це і землю цю любили,
що вірними тобі, Україно, були!..»
[…]

сталось так, брати, як марили ми з вами,
Він знову вільний, наш золотоверхий рай,
Наш Київ дорогий!.. Я зрошую сльозами
холодні ті стежки, де вів нас ворог злий,
Брати мої святі і сестри кароокі!..
За вас ми вже мстимось і смерті смерть несем…
[…]
Ми знайдемо усіх, хто кров точив дитячу,
Хто бабиних ярів лишив страшні ряди,
Де й досі ще вітри над нами в тузі плачуть,
І плач той у віках не змовкне назавжди.
Сюди водили їх… В сльозах моє обличчя…
А Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть,
І попіл страдників у серці стука й кличе
Нас, іменем життя, попрати смертю смерть!

Павло ТИЧИНА

Єврейському народові

Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха :
в цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха, – 
я хочу силу, силу оспівать – 
безсмертну, вічну силу твого духа!

[...]

Вона поборе! Правда вже встає!
І там, де греки, серби і хорвати,
виковується гнів. Вже виграє
сурма для помсти. Доки ж, доки ждати?
Чи мо хай душогуб усіх уб’є? – 
Повстанцям час до битви вирушати.

Й повстанці йдуть, в стратегії своїй
то появляються, то в ліс зникають…
Кипи, наш гнів, грозою пломеній
за дике гетто у Європі! Знають
хай німчики, що є відплата : – Стій!
По всьому світу грози наростають…

І ми – під переблиски блискавиць,
під грім тих гроз народів – тяжкість грузу
з євреїв скинемо. Доволі ниць
лежати їм! Доволі мук і глузу
дурного Гітлера! Залізна міць
підниметься з Радянського Союзу!

Ми чуєм із Європи плач: Рахіль
за дітьми за своїми тужить, — мати
вбивається… Ах, сльози ці і біль
в віках обвинуваченням звучати
проти німоти будуть! Їй як сіль
в очах єврей. Ну, що на це сказати?

Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха :
В цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха, — 
я хочу силу, силу оспівать, – 
безсмертну, вічну силу твого духа.
1943

Микола БАЖАН

Яр

Руді провалля, глинища зелені,
Завалений зотлілим сміттям рів.
Жахаючись, вривається в легені
Зловіщий вітер ржавих пустирів.

Не бліднути, не скніти не здригатись -
- Стоять, як суд! Як войовник стоять!
Замало клятв, щоб ними присягатись,
Щоб проклинати – не стає проклять

Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтляві віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша! Незгасимий крик,
Ста тисяч серць, предсмертний крик одчайний.

Сріблястий попіл спалених кісток.
Людського лоба тріснутий шматок.
Розпались яру здвигнуті укоси.
Позвуть із ями золотисті коси –
В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось.
Блищать на мокрій твані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває, кинутий на бік,
Закровлений дитячий черевик.

Зарито в землю, втоптано у глину
Жахливий слід стотисячного тліну;

Слизький і жирний замісився глей
Розкришеними рештками людей.

Це тут ревіли вогнища багрові,
Це тут шкварчали нафти ручаї,
І в трупах жадно рилися палії,
Шукаючи скарбів на мертвякові.

Тяжкий, гнітучий і нестерпний дим
Підносився над моторошним яром.
Він дихав смертю, він душив кошмаром,
Вповзав в доми страховищем глухим.

Багрово – чорні полохи блукали
По занімілій від жаху землі,
Кривавили злим відблиском квартали,
Бруднили житель київських шпилі.

І бачив люд з своїх скорботних сховищ,
Як за вінцем кирилівських будов,
За тополями дальніми кладовищ
Горіла страшно їхня плоть і кров.

Могильний вітер з тих ярів повіяв –
Чад смертних вогнищ , тіл димучих згар

Дивився Київ гнівнолиций Київ,
Як в полум’ї метався Бабин Яр.
За пломінь цей не може буть покути,
За погар цей нема ще міри мсти.
Будь проклят той, хто звабиться забути!
Будь проклят той, хто скаже нам – « прости» !

1943


Бібліографія
  1. Біла Церква. Шлях крізь віки. / Історичний нарис про Білу Церкву. / Упорядкування, коментарі та наукова редакція П. І. Юхименка. – Біла Церква : «Буква», 1994, 381 с.

  2. Бурлака С. Голокост у м. Біла Церква (за документами ГДА СБ України). // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – Київ, 2012. – Вип. 2 . – С. 241-262

  3. Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. – Днепропетровск: Ткума; Лира ЛТД, 2011. – С. 138.

  4. Поза межами розуміння. Боголслови та філософи про Голокост. / За ред. Джона К. Рота і Майкла Беренбаума - Київ: Дух і Літера.ю 2001. - 435 с. .

  5. Холокост на территории СССР : Энциклопедия / Гл. Ред.. И. А. Альтман. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН) : Научно-просветительский центр «Холокост», 2009. – 1143 с. : ил., карты.

  6. Ярмола О.В. Повідомлення військових священників про розстріли дітей в Білій Церкві у серпні 1941 р. // XI Краєзнавчі читання імені о. Петра Лебединцева, 24 квітня 2012 р. – Біла Церква. – 2012. – С. 28.

  7. Ярмола О. Спогади німецького офіцера про розстріли в Білій Церкві у перші місяці окупації // ІХ Краєзнавчі читання імені о. Петра Лебединцева, 22 грудня 2011 р. – Біла Церква, 2011. – С. 28–31.

  8. Susua Virtual Museum (Dominican Republic) // http://www.sosuamuseum.org/private-museum-2/