Перед воїнами, які звільнили Білу Церкву від нацистської окупації в січні 1944 р., постало місто, що лежало в руїнах. Були зруйновані 25 підприємств, водонапірна башта, спалено близько 40% всіх будівель. [6, с. 359] Уже на другий день після звільнення білоцерківці стали до відбудови зруйнованого господарства У неробочий час і без оплати білоцерківці вже до грудня 1944 р. повністю розчистили місто від руїн і відремонтували 1125 будівель. [7]
До Другої світової війни в місті налічувалося 38 великих і середніх промислових підприємств, які повністю відновили свою діяльність у 1950 р.
А вже в 1960-х роках починається новий етап індустріального розвитку міста. У цей час введено в дію ще 14 нових підприємств і почалося будівництво Білоцерківського шинного комбінату. У 1972 р. підприємств випустило першу продукцію.
У часи незалежності були збудовані «Білоцерківський молочний комбінат» (БМК), який переробляє 250 тонн молока на добу, і є єдиним в Україні постачальником молочних сумішей для морозива та коктейлів компанії «МакДональдз Юкрейн Лтд» та біофармацевтичний науково-виробничий комплекс з виробництва готових лікарських засобів «ТОВ Біофарм-Інвест», який спеціалізується на переробці донорської крові та виробництва препаратів з її компонентів. [7]
Сьогодні в місті діють 57 підприємств різних галузей (хімічної й нафтохімічної, добувної, легкої, харчової, переробної й фармацевтичної промисловості та машинобудування) та видів діяльності. Обсяги реалізації промислової продукції по м. Біла Церква становлять близько 10 % від обсягів по Київській області.
Розвиток економіки сприяв не тільки розростанню території міста й зростанню його населення, але й зумовив поліпшення соціальної сфери життя мешканців. Наприклад, завдяки спорудженню комплексу заводів, які входили до складу промислового об'єднання «Білоцерківшина» населення міста значно зросло. Сучасний масив Леваневського, який прилягає до цих заводів, став місцем концентрації близько 60% усіх жителів Білої Церкви. За ініціативою керівництва об'єднання «Білоцерківшина» зводилися школи і дитячі садочки, магазини і Палац культури, будинок «Юного техніка», відкрито спортивний клуб «Рось», дитячий табір відпочинку «Лісова казка», профілакторій «Дубрава», розпочалося тролейбусне сполучення, було введено в експлуатацію поліклініку й міську лікарню №2 ім. Семашко.
Центральний корпус Білоцерківського Національного аграрного універстиету (колишня Білоцерківська гімназія). Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»
У перші післявоєнні роки будівельні та ремонтні роботи проводилися лише вручну, за рахунок людської сили. Основними інструментами були лопата, кирка, ноші. З середини 1950-х років у будівництві в Білій Церкві все більше застосовувалися індустріальні методи: вводилася нова техніка, використовувалися збірні залізобетонні конструкції тощо. У 1960 р. в місті було створено Домобудівний комбінат, директором якого довгий час був С. Й. Злобінський. Під його керівництвом ДБК освоїв новий метод спорудження великопанельних житлових будинків з поліпшеним плануванням квартир. Поступово в місті виникають нові житлові масиви, що разом із уже існуючими визначають сучасну структуру міста.
Сучасна Біла Церква – місто з понад 200-тисячним населенням, яке розкинулося в долині по обох берегах річки Рось. Житлові мікрорайони багатоповерхової забудови (масиви Леваневського, ДНС, Піщаний і Таращанський, мікрорайони Вокзальної й Піонерської вулиць та Гайок) чергуються з районами приватної забудови (райони Заріччя, залізничного селища й селища Роток). Проте історичний центр міста майже не зазнав змін, хоча зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни. Завдяки рішенню міської влади у центрі Білої Церкви не споруджувалося багатоповерхівок, щоб не порушити його архітектурного стилю, а більшість будинків визнано пам’яткою архітектури й місцевого містобудування.
Колишній будинок єврейського ремісничого училища. Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»
Усі споруди, які збереглися з 19-початку 20 ст., й досі використовуються різними установами й організаціями, хоча й не завжди за своїм прямим призначенням. Наприклад, після встановлення в березні 1990 р. чехословацькою фірмою «Rieger Kloss» органу в будівлі костьолу відкрито Будинок органної та камерної музики, а католицька громада міста лише орендує приміщення для проведення літургій. [7] У будівлі Зимового палацу Браницьких діє Білоцерківська музична школа №1, у приміщенні єврейського училища розташовується Центр дитячої та юнацької творчості, а споруди Великої хоральної та купецької синагог є корпусами Білоцерківського технолого-економічного коледжу. Виключенням із загального правила слугують приміщення колишньої гімназії, Торгові ряди (БРУМ) і Преображенський собор. У приміщенні гімназії розташовується центральний корпус Білоцерківського національного аграрного університету, а в БРУМі – крамниці й невеликі кав'ярні. Преображенський собор повернули віруючим і він є головним храмом Білоцерківської православної єпархії.
У роки незалежності відбулося пожвавлення культурного життя міста. Значну культурно-просвітницьку роботу проводять 3 Будинки культури, кінотеатр ім. О. Довженка, 6 клубів, 13 бібліотек, 3 школи мистецтв, 4 музичні школи, Будинок органної й камерної музики, Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім.. Павла Скасаганського тощо. Щороку в місті на базі різних культурно-освітніх закладів проводяться різноманітні музичні фестивалі: «Райдуга над Россю», «Золота осінь», «Музичні зустрічі в Палаці Браницьких», «Гніздо», «Поетична зима», «Різдвяні зірки», та Всеукраїнський фестиваль молодої режисури ім. Леся Курбаса.
Один з копусів Технолого-економічний коледжу Білоцерківського національного аграрного університету (колишня Купецька синагога). Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»
Мешканці й гості міста із задоволенням відвідують вистави Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Павла Саксаганського, який розташовується в історичному центрі міста. Трупа складається зі 100 артистів, серед яких – драматичні актори, вокалісти, артисти балету й музиканти. У репертуарі театру – українська й зарубіжна класика, п’єси сучасних драматургів, дитячі постановки й шоу-програми. З 2006 р. театр очолив В'ячеслав Усков.
Приміщення Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Павла Саксаганського. Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»
Кожному жителю Білої Церкви добре відомий Палац культури ВАТ «РОСАВА» (колишнє об'єднання «Білоцерківшина»). Він має зал на 1000 глядацьких місць. Це найбільший зал у Білій Церкві для проведення різних заходів. До 2006 року Палац культури очолювала Світлана Бондаровець. Серед найбільш вдалих проектів закладу – музичний конкурс молодих виконавців естрадної пісні «Орфей» та дитячий конкурс естрадної пісні «Еврідіка». [2]
Значну науково-просвітницьку роботу проводить Білоцерківський краєзнавчий музей, на базі якого проводяться краєзнавчі читання, науково-практичні конференції, присвячені різним історичним подіям, друкуються їх матеріали.
У місті Біла Церква зареєстрованих понад 30 релігійних громад, у тому числі й іудейська. Відродження єврейської громади відбувалося поступово й охоплює увесь післявоєнний період.
Повернення євреїв з евакуації до Білої Церкви було пов’язане з великими труднощами. Багато їхніх помешкань були розбомблені, спалені, пограбовані. Уцілілі ж будинки і помешкання вже були кимось зайняті. Відтак довоєнних власників зустрічали вороже. Дуже часто їм не вдавалося повернутися до свого помешкання і доводилося винаймати житло. Та все ж небагатьом вдалося повернутися у своє помешкання. Відомим є приклад Євгенії Індиктор, яка повернулася до Білої Церкви з Узбекістану в жовтні 1944 року. Завдяки клопотанню академіка Вавілова, якого про це просив рідний брат Євгенії – відомий фізик, на той час уже член-кореспондент АН СРСР Бенціон Вул їй вдалося повернутися до рідного будинку, в якому вона проживала до війни. Проте мало хто з білоцерківських євреїв міг заручитися настільки впливовою допомогою. [8]
У післявоєнний період євреї разом з іншими білоцерківцями працювали над відбудовою міста й країни. Чимало з них стали відомими завдяки своїм талантам і організаційним здібностям. Серед них не можна не згадати про Харитона Бермана, Віру Співак, Семена Злобінського, Едуарда Найвельта, Анатолія Клурфельда та багатьох інших.
Наприкінці 40-х років 20 ст. для поховання євреїв міста було відведено дільницю на так званому Старокиївському кладовищі. Частина надгробків містить двомовні написи – російською мовою та на івриті.
Перед єврейським кладовищем встановлено високий постамент, який увічнює пам’ять про білоцерківських євреїв, убитих нацистами. У тогочасному російськомовному меморіальному написі на ньому загиблі окреслені як радянські громадяни, що є свідченням замовчування Голокосту в СРСР. Лише за часів незалежної України на цьому пам’ятнику зроблено написи українською й івритом, в яких вказано, що йдеться про
Час від часу євреї міста потерпали від антисемітських кампаній, зрежисованих, ймовірно, КДБ. Зазвичай місцева газета «Ленінський шлях» розміщувала статтю про єврейських репатріантів, які або приїхали навідати родичів й «скаржилися» на погане життя за кордоном (в США чи Ізраїлі) або надсилали родичам із-за кордону посилку. Обов’язковим наслідком такої статті була публічна, розміщена в тій же газеті, відмова єврея-білоцерківця, отримувача посилки, від своїх закордонних родичів і прославлення свого життя в СРСР. [4]
Такі ідеологічні кампанії повторювалися час від часу, особливо ж часто у 1970-1980-х роках, що пов'язано з початком Великої радянської алії. З проголошенням незалежності більшість білоцерківських євреїв виїхала за кордон. Із майже 1,5 тис. євреїв, що проживали в Білій Церкві в 1989 р., у 2001 р. залишилося лише кілька сотень. [1] Трьох євреїв із числа тих, хто залишився: Харитона Бермана, Семена Злобінського й Олександра Медвидя, - за вагомий вклад у вирішенні питань соціально-економічного та культурного розвитку міста, аСтаття з білоцерківської газети "Ленінський шлях", № 137 (11688). Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»ктивну громадську діяльність, значні заслуги перед територіальною громадою міста було зараховано до Почесних громадян міста.[5]
Проте процес розпаду СРСР мав також наслідком відродження громадського і культурного життя білоцерківських євреїв. 29 жовтня 1989 р. з ініціативи лікаря Харитона Бермана і Захара Павлоцького було створено Білоцерківське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема. У вересні 1989 р. за спияння Товариства єврейської культури виник єврейський самодіяльний театр «Гуте фрайнт» («Добрі друзі») під керівництвом Анатолія Клурфельда. У 2011 р. колишні артисти театру створили вокальний ансамбль, який також має назву «Гуте фрайнт».
Товариства єврейської культури ініціювало також створення єврейської недільної школи, яку після схвального рішення міськвиконкому було відкрито в жовтні 1992 рр. З вересня 2003 р. школа була перетворена на філіал Ізраїльського культурного центру при Посольстві Ізраїля в Україні. Слухачі недільної школи вивчали іврит, традиції й історію єврейського народу, образотворче мистецтво, танці, ПК та інші предмети. Директорами недільної школи «Мехіна» були Михайло Грінфельд, Вадим Гуральник та Світлана Занько.
У грудні 2006 р. Білоцерківське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема було реорганізоване на Іудейську релігійну громаду «Міцва» м. Білої Церкви, яку очолив О. Подольський. З січня 2017 р. громаду, яка тепер має назву Релігійна організація «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області» очолює О. Найвельт.Одним із постійних напрямків діяльності сучасної єврейської громади є надання благодійної допомоги найбільш потребуючим членам єврейської спільноти. З цією метою здійснюється кілька соціальних проектів: «Хесед» і «Гіл Хазахав» (з надання допомоги людям похилого віку), а також «Каланіот» (з надання допомоги дітям). Громада також здійснює шефство над ветеранами війни й особами, які в роки Другої світової війни рятували євреїв.
У 2000 р. актив єврейської общини після зустрічі з рабинами Житомира вирішив створити у Білій Церкві єврейську школу для дітей. Її було засновано За підтримки фонду «Ор Авнер» її було засновано в 2001 р. Директором школи стала Нателла Андрющенко, яка обіймає цю посаду й тепер. У 2005 р. школу «Ор Авнер» було реорганізовано на приватний навчально-виховним комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок «Міцва-613»», який має свідоцтво про державну реєстрацію й ліцензію Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації. У 2017 р. в школі навчалися 175 дітей.
Вихованці школи є учасниками багатьох волонтерських і творчих проектів (Всеукраїнський проект HEALTHY SCHOOLS: ЗАРАДИ ЗДОРОВИХ І РАДІСНИХ ШКОЛЯРІВ; розробка туристичного маршруту «Біла Церква єврейська» та інші) й неодноразово ставали призерами міських, обласних, республіканських та міжнародних олімпіад і конкурсів. У 2016 р. учень школи Соколинський Кирило став переможцем республіканської олімпіади з івриту й Президентським стипендіатом. Високі нагороди отримали вихованці школи й на Міжнародній олімпіаді з історії Ізраїля й знання єврейської традиції, яка проходила в Єрусалимі 2017 р.
На сьогодні цей навчальний заклад є центром місцевого єврейського життя. Важливим напрямком діяльності єврейської общини Білої Церкви є увічнення пам’яті про жертв Катастрофи та збереження історичної пам’яті про білоцерківських євреїв. Община разгорнула масштабний проект зі створення енциклопедії єврейства Білої Церкви. Улітку 2018 р. було видано книгу Є. Чернецького «Євреї Білої Церкви (середина XIX – початок XX ст.): просопографічний довідник», як перша частина цієї енциклопедії.
Завдяки значним зусиллям общини і організованої нею просвітницької діяльності 21 грудня 2017 р. Білоцерківська міська рада ухвалила рішення про виділення ділянки для спорудження пам’ятного знаку жертвам Голокосту. Суттєвим досягненням общини є той факт, що ділянка виділена в межах штетла, в якому місцеві євреї мешкали 130 років, й неподалік від місця першого розстрілу євреїв міста. За ініціативи єврейської громади розроблено проект пам’ятного знаку й оголошено збір коштів на його установку. [3] Крім того, єврейська община ініціювала створення фільму «Шоа. Біла Церква. Розстріляне дитинство», прем’єра якого відбулася 29 січня 2018 р. у міському кінотеатрі імені Довженка. Фільм викликав широкий резонанс у Білій Церкві, Україні й світі.
До Другої світової війни в місті налічувалося 38 великих і середніх промислових підприємств, які повністю відновили свою діяльність у 1950 р.
Сьогодні в місті діють 57 підприємств різних галузей (хімічної й нафтохімічної, добувної, легкої, харчової, переробної й фармацевтичної промисловості та машинобудування) та видів діяльності. Обсяги реалізації промислової продукції по м. Біла Церква становлять близько 10 % від обсягів по Київській області.
Повернення євреїв з евакуації до Білої Церкви було пов’язане з великими труднощами. Багато їхніх помешкань були розбомблені, спалені, пограбовані. Уцілілі ж будинки і помешкання вже були кимось зайняті. Відтак довоєнних власників зустрічали вороже. Дуже часто їм не вдавалося повернутися до свого помешкання і доводилося винаймати житло. Та все ж небагатьом вдалося повернутися у своє помешкання. Відомим є приклад Євгенії Індиктор, яка повернулася до Білої Церкви з Узбекістану в жовтні 1944 року. Завдяки клопотанню академіка Вавілова, якого про це просив рідний брат Євгенії – відомий фізик, на той час уже член-кореспондент АН СРСР Бенціон Вул їй вдалося повернутися до рідного будинку, в якому вона проживала до війни. Проте мало хто з білоцерківських євреїв міг заручитися настільки впливовою допомогою. [8]
Наприкінці 40-х років 20 ст. для поховання євреїв міста було відведено дільницю на так званому Старокиївському кладовищі. Частина надгробків містить двомовні написи – російською мовою та на івриті.
Такі ідеологічні кампанії повторювалися час від часу, особливо ж часто у 1970-1980-х роках, що пов'язано з початком Великої радянської алії. З проголошенням незалежності більшість білоцерківських євреїв виїхала за кордон. Із майже 1,5 тис. євреїв, що проживали в Білій Церкві в 1989 р., у 2001 р. залишилося лише кілька сотень. [1] Трьох євреїв із числа тих, хто залишився: Харитона Бермана, Семена Злобінського й Олександра Медвидя, - за вагомий вклад у вирішенні питань соціально-економічного та культурного розвитку міста, аСтаття з білоцерківської газети "Ленінський шлях", № 137 (11688). Фото з архіву Релігійної організації «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області»ктивну громадську діяльність, значні заслуги перед територіальною громадою міста було зараховано до Почесних громадян міста.[5]
У грудні 2006 р. Білоцерківське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема було реорганізоване на Іудейську релігійну громаду «Міцва» м. Білої Церкви, яку очолив О. Подольський. З січня 2017 р. громаду, яка тепер має назву Релігійна організація «Іудейська релігійна громада «Міцва» м. Білої Церкви Київської області» очолює О. Найвельт.Одним із постійних напрямків діяльності сучасної єврейської громади є надання благодійної допомоги найбільш потребуючим членам єврейської спільноти. З цією метою здійснюється кілька соціальних проектів: «Хесед» і «Гіл Хазахав» (з надання допомоги людям похилого віку), а також «Каланіот» (з надання допомоги дітям). Громада також здійснює шефство над ветеранами війни й особами, які в роки Другої світової війни рятували євреїв.
нигу Є. Чернецького «Євреї Білої Церкви (середина XIX – початок XX ст.): просопографічний довідник», як перша частина цієї енциклопедії.